Десять великих резервуарів. У кожному з них ферментується субстрат із курячого посліду, силосу, сорго та води. Цей процес, який триває майже 50 днів, повністю автоматизовано. У процесі збродження тут добувають біогаз, а когенератори переробляють його в електричну енергію, повідомляє INVADERS.
Потужність станції -5 тисяч мегават-годин. Тобто завдяки пташиному посліду можна забезпечити електроенергією 15 тисяч квартир і ще півтори тисячі – тепловою.
Проект хоч і недешевий, але дуже вигідний і перспективний. На багатьох пташиних фабриках послід – неабияка проблема. Ще б пак, забруднює довкілля та атмосферу, а сморід такий, що хоч вдягай протигаз. Мешканці сусідніх будинків жаліються, пишуть в усі інстанції, пікетують підприємства…
А в Єлизаветівці, навпаки, всі задоволені – і селяни, і виробники. На території чисто, ніяких неприємних запахів. Тут навчилися перетворювати відходи в доходи. А точніше, у прибутки.
“Аналогів наша біостанція наразі не має, – каже Іван Тракслер, директор підприємства. – Завдяки такій технології вдалося розв’язати одразу кілька проблем: фабрика стовідсотково переробляє курячий послід, утилізує стічні води і водночас виробляє власні енергоресурси. Тобто стала енергонезалежною. Річна економія природного газу становить 1,3 мільйона кубометрів, а у фінансовому еквіваленті – 15 мільйонів гривень. От вам і відходи! Раніше ж курячий послід доводилося складувати, зберігати… Уявляєте, скільки це додаткових проблем?! Обсяг відходів щодоби – 200 тонн”.
Обладнання для біогазової станції доправляли аж з Голландії. Загальна вартість – 15 мільйонів євро. Спеціалісти вже підрахували, що цей унікальний проект окупиться через 5 – 6 років. А тоді – птахофабрика зароблятиме на посліді, біогазі та електроенергії, яку постачає в централізовану електромережу за “зеленим тарифом”.
“Як працює біогазова установка? – перепитує Андрій Шпорхун, начальник комплексу з виробництва біогазу. – За принципом анаеробного зброджування. Тобто без доступу кисню. Спочатку рідкі біовідходи надходять через самосплавну систему в приймальну ємність. Там відбувається первинна підготовка до певної консистенції. Звідти сировину доправляють у біореактор – герметичний резерувар, оброблений антикислотним покриттям. А ще він має антикорозійний та теплоізоляційний захист – ззовні”.
“Чому ви до субстрату додаєте силос сорго?” – цікавиться журналіст.
“Наразі не вистачає курячого посліду, – каже Андрій Шорхун. – От і компенсуємо його зеленою органікою – силосом сорго. На добу потрібно щонайменше 70 – 80 тонн. Де беремо? Вирощуємо на своїх полях. Чому не кукурудзу? Просто вона гірше росте у наших кліматичних умовах. От і весь секрет. Завдяки біогазовій станції наше підприємство має 20 мільйонів кубічних метрів газу та 41 мільйон кіловат електроенергії на рік, а ще щодоби – 80 тонн твердих добрив. Що робимо з ними? Вносимо під посіви замість мінеральних, продаємо. До речі, Україна має досить великий потенціал для виробнитва біогазу. Експерти кажуть, що ми можемо мати до 18 мільярдів кубічних метрів щорічно”.