У пошуках життя за межами Землі особливу увагу варто звернути на супутники далеких планет. Спостерігати їх поки не дуже виходить, і, якщо екзопланет нам відомо майже 2 тис., «Екзомісяці» вивчаються, в основному, теоретично. Проте теорія виходить вельми багатообіцяючою.
Так, в новому дослідженні астрофізики канадського Університету Макмастера звернулися до теми супутників, розташованих в «зоні населеності», тобто в такій області, де температура постійно досить помірна і дозволяє воді зберігатися в рідкій формі, що не випаровуючись і не замерзаючи в вічний лід.
Вважається, що це одна з ключових характеристик екзопланети, потенційно придатної для життя. Але вона ж підійде і для місяця! Пошук «жилих лун», дійсно, може мати певний сенс. У своєму прагненні знайти планету – двійника нашої затишної Землі, схожого на неї і розташуванням у своєї зірки, і розмірами, і масою, ми куди частіше знаходимо планети – побратими Юпітера.
Такі гарячі газові гіганти становлять левову частку відомих екзопланет і ні для якої життя (у всякому разі, для життя в зрозумілих нам формах), звичайно, зовсім не пристосовані. Зате супутників вони можуть мати більш ніж достатньо, і, перебуваючи на вигідному відстані від зірки , можуть стабілізувати рух своїх лун. Вода, тепло і стабільність – для життя у відомих нам формах не потрібно, по суті, більше нічого.
У новій статті канадські астрофізики пропонують свій погляд на можливості існування таких супутників, підтвердивши: чим більший планета, тим більше масивні супутники вона здатна утримувати. «Гарячі юпітери» далеких зоряних систем, багато з яких набагато більші самого Юпітера, можуть мати місяця більше Марса – більше того, як показали вчені, на них цілком можуть бути величезні запаси води. Можливо, саме тут, а зовсім не на планетах, варто шукати життя: якщо потрібних для неї супутників більше, ніж планет, то і шанси на успіх з ними вище.
