В інтернеті повно барвистих фотографій космосу – на знімках наша галактика виглядає приголомшливо яскравою і світлої, ніби підсвічена спеціально декількома неймовірно величезними прожекторами. Але якщо ви хоч трохи скептик, то навряд чи готові повірити цим яскравим картинкам.
Набагато правдоподібніше виглядають знімки, зібрані відомим популяризатором науки, Майклом Бенсоном. Для своєї виставки, Otherworlds: Visions of Our Solar System, Бенсон запросив фотографії з NASA – космічні апарати не дуже-то схильні прикрашати дійсність фільтрами та іншими хитрощами професійного фотографа. Дивіться ж, як насправді виглядає наш космос.
Гребені крижаних гір і розломи кори крижаної ж оболонки Європи, однією з багатьох місяців Юпітера. Galileo, 29 березня 1998 року.
Велична тінь кілець Сатурна падає на саму планету і обидва її супутника. Мимас і Тетіс. Мимас – маленька чорна точка у лівій вертикальній тіні, Тетіс розташований правіше. Cassini, 16 липня 2005 року.
Марс. Знімок належить все тій же Розетті – фотографія була зроблена на шляху апарату до комети Чурюмова-Герасименко.
Комета Чюрюмова-Герасименко, знята космічним зондом Розетта 7 липня 2015 року.
А це наша Земля. Карибське море нібито підсвічено величезним прожектором – цей феномен з’являється, коли промені сонця рефлексують від поверхні води.
Фотографія Сатурна, зроблена шляхом накладення 36 знімків один на одного – використовувалися червоні, зелені та блакитні фільтри. Cassini, жовтень 2005 року.
Північна сторона Сатурна, частково прихована за планетними кільцями. Cassini, 20 січня 2007 року.
Енцеладус, шостий за величиною супутник Сатурна. Cassini, 25 січня 2009 року.
Супутник Мимас, укритий тінню Сатурна. У цієї планети ще багато місяців. Cassini, 18 січня 2005 року.
Юпітер і Ганімед, найбільший супутник в нашій Сонячній системі. Cassini, 10 січня 2001 року.
Величний Плутон. Знімок зроблений з апарату New Horizons в липні 2015 року.
