Європейське космічне агентство повідомляє: датський астронавт Андреас Моргенсен зміг сфотографувати з борту МКС вважалися практично міфічними “верхнеатмосферние” блискавки – так звані сині джети.
Чому так зраділи вчені, що таке спрайт, джети і ельфи і чому навіть цілком звичні для нас блискавки досі представляють загадку для вчених?
Назва одного з видів спалахів в навколоземному космічному просторі (мезосфері і термосфере) – спрайт – з англійської перекладається як “фея”. Таке найменування обумовлено таємничістю явища. Сфотографувати висотну блискавку вдається вкрай рідко. Причому кадри, як правило, виходять нечіткі і змащені, оскільки явище це непередбачуване і дуже короткочасне – триває менше 100 мілісекунд. А на відео датського астронавта, знятому під час польоту над Бенгальською затокою, чітко видно 245 спалахів! Тепер Європейське космічне агентство сподівається впритул зайнятися вивченням особливих видів блискавок. Що ж про них відомо зараз?
З’являються вони в сильну грозу на висоті приблизно від 50 до 130 кілометрів (межа звичайних блискавок – не більше 16 кілометрів). Ці “монстри” можуть досягати 60 км в довжину і 100 км в діаметрі. За забарвленням і формою розрізняють три види – так звані червоні спрайт, ельфи і сині джети.
Червоні спрайт найбільш розкручені в ЗМІ, оскільки їх досить часто фотографують. Ельфи – практично нерозрізнені оком слабосветящіхся спалаху конусоподібної форми. Сині джети (саме їх і вдалося сфотографувати з борту МКС) – найзагадковіші з висотних розрядів, відкриті порівняно недавно, в 1995 році. у чому їх незвичайність? Справа в тому, що синій (або блакитний) джет “б’є” по які звичайної траєкторії – від низу до верху від верхньої кромки грозових хмар, “піднімаючись” на висоту до 30 кілометрів. Чому він поводиться саме так, вченим і належить розгадати.
Звичайна блискавка – це гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері, що проявляється яскравим світловим спалахом. Сила струму в ньому доходить до 500 тисяч ампер, напруга – від десятків мільйонів до мільярда вольт. Швидкість блискавки може досягати 50 тисяч кілометрів на секунду. А ось джети, ельфи і спрайт – це, імовірно, розряди так званої холодної плазми (іонізованого квазінейтральності газу). Тобто від звичайних блискавок вони відрізняються досить значно. До речі, за однією з версій, таку ж природу (плазмову) має і не розгаданий до цих пір феномен – кульова блискавка (багато вчених взагалі схильні вважати її галюцинацією). Так що, націлившись на вивчення висотних розрядів, вчені сподіваються вбити відразу двох зайців.
За статистикою, частота ударів блискавок на Землі становить 100 раз в секунду.Однак ймовірність ураження конкретної людини протягом всього його життя становить 1: 3000. Проте є суб’єкти, яким вдається (правда, навряд чи з власної волі) “зламати систему”. Блискавки їх не просто “люблять” – буквально переслідують. Це явище вчені теж не можуть пояснити. Найяскравіший приклад – британський військовий Уолтер Саммерфорд. У 1918 році в нього влучила блискавка, зробивши інвалідом. Другий раз майора “шандарахнуло” на рибалці в 1924-му – електричний розряд паралізував праву частину його тіла. У 1930 році зустріч з “давньою подругою” знерухомила Уолтера повністю. Але і на цьому пригоди не закінчилися. У 1934 році, коли бідолаха вже спочивав на кладовищі, блискавка влучила в його надгробну плиту, розколовши її на шматочки.
Ще одним знаменитим “улюбленцем” атмосферної електрики визнаний інспектор з охорони національного парку Шенандоа в американському штаті Вірджинія Рой Салліван, теж уже покійний. Він потрапив до Книги рекордів Гіннесса і прославився в США як людина-громовідвід – в період з 1942 по 1977 рік його сім раз вражала блискавка, але він залишався живий. Небесний вогонь наздоганяв Роя де завгодно – від риболовлі до роботи. Після того як одного разу за компанію з невдахою постраждала його дружина, яка розвішувала білизну на задньому дворі їхнього будинку, місцеві жителі почали ст Ороном Саллівана, побоюючись “потрапити під роздачу”.
Коли потужна блискавка вдаряє у вологий грунт, електричний струм за частки секунди розпалює водяні пари до величезних температур, утворюючи циліндричну порожнину всередині розплавленого піску. Подальше швидке охолодження формує фульгуріти – порожнисті скляні трубки. Колір фульгурітов залежить від домішок мінералів. Більшість має рудувато-коричневий, сірий або чорний колір, проте зустрічаються зеленуваті, білі і навіть напівпрозорі фульгуріти. За формою вони нагадують корінь дерева або гілку з численними відростками.
Сині джети – електричні розряди так званої холодної плазми в верхніх шарах атмосфери – дійсно практично міфічні явища. Маловивчені – це ще м’яко сказано.До сих пір вчені нічого не знають ні про їх походження, ні про характеристиках.Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, явище це дуже короткочасне.По-друге, синій джет – не звичайна блискавка, а висхідна (тобто її рух відбувається не зверху вниз, а знизу вгору). І з поверхні Землі її побачити неможливо через те, що вона знаходиться на величезній висоті за щільним шаром темних грозових хмар. Єдиний варіант – сфотографувати явище збоку, причому з дуже великої відстані і виключно в темний час доби (вдень яскравий спалах буде неможливо розрізнити в сонячному світлі). Але це практично нереально.
Європейське космічне агентство повідомляє: данський астронавт Андреас Моргенсен зміг сфотографувати з борту МКС “верхньоатмосферні” блискавки, які вважалися практично міфічними – так звані сині джети.
Чому так зраділи вчені, що таке спрайт, джети і ельфи і чому навіть цілком звичні для нас блискавки досі залишаються загадкою для вчених?
Назва одного з видів спалахів в навколоземному космічному просторі (мезосфері і термосфері) – спрайт – з англійської перекладається як “фея”. Таке назва обумовлена таємничістю явища. Сфотографувати висотну блискавку вдається вкрай рідко. Причому кадри, як правило, виходять нечіткі і зміщені, оскільки явище це непередбачуване і дуже короткочасне – триває менше 100 мілісекунд. А на відео данського астронавта, знятому під час польоту над Бенгальською затокою, чітко видно 245 спалахів! Тепер Європейське космічне агентство сподівається впритул зайнятися вивченням особливих видів блискавок. Що ж про них відомо зараз?
З’являються вони в сильну грозу на висоті приблизно від 50 до 130 кілометрів (межа звичайних блискавок – не більше 16 кілометрів). Ці “монстри” можуть досягати 60 км у довжину і 100 км в діаметрі. За забарвленням і формою їх розрізняють три види – так звані червоні спрайт, ельфи і сині джети.
Червоні спрайт найрозкрученіші в ЗМІ, оскільки їх досить часто фотографують. Ельфи – практично нерозрізнені оком спалахи світла конусоподібної форми. Сині джети (саме їх і вдалося сфотографувати з борту МКС) – найзагадковіші з висотних розрядів, відкриті порівняно недавно, в 1995 році. У чому їх незвичайність? Справа в тому, що синій (або блакитний) джет “б’є” по якійсь звичайної траєкторії – від низу до верху, – від верхньої кромки грозових хмар, “піднімаючись” на висоту до 30 кілометрів. Чому він поводиться саме так, вченим ще належить розгадати.
Звичайна блискавка – це гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері, що проявляється яскравим світловим спалахом. Сила струму в ньому доходить до 500 тисяч ампер, напруга – від десятків мільйонів до мільярда вольт. Швидкість блискавки може досягати 50 тисяч кілометрів на секунду. А ось джети, ельфи і спрайт – це, ймовірно, розряди так званої холодної плазми (іонізованого квазінейтрального газу). Тобто від звичайних блискавок вони відрізняються досить суттєво. До речі, за однією з версій, таку ж природу (плазмову) має і не розгаданий до цих пір феномен – кульова блискавка (багато вчених взагалі схильні вважати її галюцинацією). Так що, націлившись на вивчення висотних розрядів, вчені сподіваються вбити відразу двох зайців.
За статистикою, частота ударів блискавок на Землі становить 100 раз в секунду.Однак ймовірність ураження конкретної людини протягом всього його життя становить 1: 3000. Проте є суб’єкти, яким вдається (правда, навряд чи з власної волі) “зламати систему”. Блискавки їх не просто “люблять” – буквально переслідують. Це явище вчені теж не можуть пояснити. Найяскравіший приклад – британський військовий Уолтер Саммерфорд. У 1918 році в нього влучила блискавка, зробивши інвалідом. Другий раз майора “шандарахнуло” на рибалці в 1924-му – електричний розряд паралізував праву частину його тіла. У 1930 році зустріч з “давньою подругою” знерухомила Уолтера повністю. Але і на цьому пригоди не закінчилися. У 1934 році, коли бідолаха вже спочивав на кладовищі, блискавка влучила в його надгробну плиту, розколовши її на шматочки.
Ще одним знаменитим “улюбленцем” атмосферної електрики визнаний інспектор з охорони національного парку Шенандоа в американському штаті Вірджинія Рой Салліван, теж уже покійний. Він потрапив до Книги рекордів Гіннесса і прославився в США як людина-громовідвід – в період з 1942 по 1977 рік його сім раз вражала блискавка, але він залишався живий. Небесний вогонь наздоганяв Роя де завгодно – від риболовлі до роботи. Після того як одного разу за компанію з невдахою постраждала його дружина, яка розвішувала білизну на задньому дворі їхнього будинку, місцеві жителі почали сторонитись Саллівана, побоюючись “потрапити під роздачу”.
Коли потужна блискавка вдаряє у вологий грунт, електричний струм за частки секунди розігріває водяну пару до величезних температур, утворюючи циліндричну порожнину всередині розтопленого піску. Подальше швидке охолодження формує фульгурити – порожнисті скляні трубки. Колір фульгуритів залежить від домішок мінералів. Більшість має рудувато-коричневий, сірий або чорний колір, проте зустрічаються зеленуваті, білі і навіть напівпрозорі фульгурити. За формою вони нагадують корінь дерева або гілку з численними відростками.
Сині джети – електричні розряди так званої холодної плазми в верхніх шарах атмосфери – дійсно практично міфічні явища. Маловивчені – це ще м’ягко сказано.До цих пір вчені нічого не знають ні про їх походження, ні про характеристики. Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, явище це дуже короткочасне. По-друге, синій джет – не звичайна блискавка, а висхідна (тобто її рух відбувається не зверху вниз, а знизу вгору). І з поверхні Землі її побачити неможливо через те, що вона знаходиться на величезній висоті за щільним шаром темних грозових хмар. Єдиний варіант – сфотографувати явище збоку, причому з дуже великої відстані і виключно в темний час доби (вдень яскравий спалах буде неможливо розрізнити в сонячному світлі). Але це практично нереально.