Дослідники показали, що скіфи і сармати, в тому числі, походять від стародавніх алтайських народів, йдеться в Current Biology .
В їх геномах знайшли більш високий відсоток алтайської генетичної «спадщини», ніж у їх попередників і у які змінили їх племен. На думку авторів роботи, поширення скіфської культури було пов’язано не тільки з поширенням технологій, але і з міграцією народів.
Євразійська степ був ареною переміщень численних племен і народностей. Після міграції в понтійських-Каспійську степ представників ямної культури в епоху ранньої бронзи (4,3-6 тисяч років тому), в ранньому залізному віці (2,2-2,8 тисяч років тому) тут формується скіфська культура. Скіфські племена жили на величезній території від Центральної Азії до Центральної Європи. У II столітті нашої ери їх змінили представники черняхівської культури.
Походження скіфів досі вивчено недостатньо. Незрозуміло, наскільки поширення скіфської культури було зобов’язане міграції народів, або воно відбувалося тільки за рахунок запозичення технологій і ідей. Недавні дослідження показали (1, 2), що скіфи були конгломерат генетично несхожих один на одного племен. При цьому масштабних міграцій зі сходу на захід вчені не виявили. Раніше дослідники припускали, що предками скіфів могли бути представники зрубної спільності, жили між Дніпром і Уралом 3,2-3,8 тисяч років тому, проте нещодавня робота спростувала цю гіпотезу.
Колектив вчених з Росії, України та Естонії під керівництвом Річарда Віллемс (Richard Villems) з Тартуського університету спробував прояснити питання про походження скіфів. Дослідники секвенували геноми 31 жителя Євразійського степу, скіфів і споріднених їм сарматів, а також жили до їх появи і після їх зникнення народів. Для порівняння вони використовували геноми як сучасних євразійців, так і представників ямної культури, зрубної спільності, кіммерійців, саків.
Автори виявили п’ять груп, що відрізнялися один від одного як генетично, так і за часом проживання в степу, і таким чином підтвердили результати попередніх досліджень (1, 2). Вчені виділили людей, які жили на території сучасної України в бронзовому столітті, що жили пізніше там же скіфів, і представників черняхівської культури; скіфів і сарматів, які жили на Південному Уралі, і східних скіфів з території сучасного Казахстану.
У геномах всіх п’яти груп дослідники виявили три основних генетичних компонента, розподілених в різних пропорціях: європейських мисливців-збирачів, натуфійцев (натуфійської культура існувала на території Леванту 11,5-13,5 або 9,5-14 тисяч років тому) і стародавніх жителів Алтаю.
При цьому з одного боку, ніж на захід від жили стародавні кочівники, тим менше у них було алтайського генетичного «спадщини». З іншого боку, у скіфів і сарматів ця географічно-генетична кореляція не працювала. Відсоток алтайського «спадщини» у них був вищий, ніж у їхніх попередників, які жили в бронзовому столітті, і у які змінили їх представників черняхівської культури. Єдиним винятком були західні скіфи, які жили на території сучасної Угорщини; у них алтайського генетичного компонента практично не було.
Пропорції генетичних компонентів в геномах скіфів і сарматів, їх попередників і народів, які прийшли їм на зміну. Блакитним кольором відзначений генетичне «спадок» європейських мисливців-збирачів, рожевим – натуфійцев, зеленим – жителів Алтаю.
На думку авторів дослідження, отримані ними результати свідчать про те, що скіфська культура поширювалася не тільки, як запозичення технологій і ідей. Міграція східних народів на захід теж мала місце.
Скіфи були кочівниками, тому не дивно, що вони, як з’ясувалося, були хорошими коннозаводчиками. Вони вивели коней з корисними рисами, які затребувані і в сучасних породах, наприклад, довго обходитися без води і бути здатними до спринтерському бігу.
