Справжній крик душі, який варто прочитати кожному.
Всі ми потай мріємо, втрачаючи голову, зануритися в вабливий вир кохання, чи не так?
Ми входимо в цей світ з розкритими навстіж серцями, в пошуках того, єдиного пристрасної і палкої людини, здатної підкорити нас раз і назавжди, і наповнити наше життя новим змістом. Любов – дивна штука, правда? І її практично неможливо описати звичайними словами – адже вона не може передати всю глибину відчуттів. Одних слів недостатньо … Любов набагато глибша й важливіша будь-яких слів. Слова стоять на місці, а любов завжди в русі.
Кожна дівчина представляє свою ідеальну любов по-своєму, але всіх нас об’єднує прагнення до цієї невловимої, мінливої, малозрозумілої і дивної штуки, яку всі ми, незважаючи на це, називаємо однаково – любов. І з самого дитинства нам втовкмачують в голови, що любов – це милий будиночок в тихому передмісті. Що любов – це чоловік в чистому і нагладженому костюмі, азарной дітки.
Вважається, що дівчатам «положено» мати уявлення про своє ідеальне весілля, уявляти собі білосніжне плаття, страви банкету, скласти список запрошених і вибрати подружку нареченої. Як кажуть, дівчата вже з восьмирічного віку кожен день занурюються в солодкі мрії про своє шикарне, чудове весілля. Більшість дівчат до тремтіння в колінах мріють про день, коли на їх пальці виявиться весільну обручку з діамантом розміром з голубине яйця, яке до кінця життя намертво зв’яже їх з іншою людиною.
Але що, якщо насправді ви мрієте не про те? Як щодо того, щоб чесно поговорити зі своєю свідомістю і зрозуміти, чого Ви хочете насправді? Ви хочете вступити в університет? Або, наприклад, Ви мрієте про те, щоб здійснити кругосвітню подорож на лайнері? Що, якщо вас не цікавлять кільця з діамантами? Що, якщо замість них ваша пристрасть – сині до чорноти, зухвалі сапфіри? Що, якщо чорне йде вам куди більше білого?
Якщо це так, тоді ви дуже схожі на мене.
І нас, диких кішок, по будь-якому місту бродить не так вже й мало – хоч ми і рідко говоримо про це вголос. Ми, шукачки пригод, незважаючи ні на що, настільки ж прагнемо до міцних обіймів коханої людини, як і всі звичайні дівчата. Просто наше уявлення про любов серйозно відрізняється від того стандартного і прилизаною образу, який нам намагається втюхати суспільство.
Ми – неприборкані і прекрасні леді, які відчувають неймовірну огиду до ідеї гри «в будиночок» по-дорослому до кінця наших днів. Це не означає, що нам не потрібна справжня стабільність і вірний партнер поруч. Потрібні. Але … на наших умовах. Для нас, мислячих інакше, любов куди складніша і багатогранніша. І наскільки б сильно нам її не хотілося, ми не готові пожертвувати заради неї нашою кар’єрою, устремліннями, амбіціями, і, найголовніше, свободою.
Ми – ті дівчата, для яких звичайна закоханість не варто й уваги. Нам потрібна любов – та така, щоб другої такої не було в усьому світі. Для нас недостатньо просто любові. Ми хочемо підноситися вгору на її крилах. Зазвичай, приземленої любові занадто мало для непосидючої і бентежної душі. Мрії про шикарне весілля не зачіпають жодної струнки в нашій душі, натомість наші сни заповнені неймовірними пригодами і зіткненнями з яскравими і захоплюючими культурами. Ми любимо пізнавати світ, а не просто стояти біля плити.
Дикі, неприборкані і яскраві дівчата, знайте – ви не самотні. Я чую вас. Я бачу вас. Я – це ви. Адже мені потрібен не просто партнер – мені потрібен співучасник. Мені потрібен не просто той, хто буде мене любити – мені потрібен той, хто зможе від мене не відставати. Я не хочу, щоб хтось заради мене зійшов зі свого шляху – я хочу, щоб у нас була одна дорога на двох. Мій найбільший страх – перестати змінюватися. І я не хочу, щоб хтось уклав мене в кришталевий саркофаг рутини.
Я бачу так багато особистих відносин, в яких двоє тримаються один за одного настільки чіпко, що не можуть навіть зітхнути на повні груди. Прагнення до комфорту любові заманило їх у пастку, в якій двоє людей, у яких колись були свої мрії та прагнення, просто зупиняються і завмирають. Вони припиняють до чогось прагнути на роботі. Припиняють стежити за власним тілом. Їх секс стає розміреним, нудним і звичним. Навіть їхні друзі стають схожі один на одного, наче відбитки з однієї печатки.
І тому, хоча мені шалено хочеться простого людського щастя, хочеться знайти когось, з ким я зможу опустити свої бар’єри і трохи побути беззахисною, я ні за що не погоджуся пройти через таку метаморфозу, зробивши своє життя щасливим для суспільства, але порожним для себе. Я хочу, щоб поруч була людина, яка завжди йде вперед, завжди до чогось прагне. Такий, на якого просто не налізуть плюшеві окови «нормального» сімейного життя. Мені не потрібен хтось, хто здасться перед моїм натиском – мені потрібен той, за кого варто боротися.
Мені не потрібен той, хто завжди буде говорити: «Так, люба», аби уникатиме конфлікт. Мені потрібен той, кому я потрібна настільки, що і він готовий битися за мене. Я не хочу, щоб мене хтось виправляв. Я хочу, щоб мене взяли такою, яка я є – з усіма дивацтвами і проблемами.
Життя – це не щось чисте, впорядковане й вихолощене, як «ідеальна» квартира. Життя – це хаос. Чудовий, чудовий хаос. І тому мені потрібен той, хто прийме мене у всьому моєму недосконалістю, і хто зможе, подібно мені, кружляти у вирі життя, а не йти йому напереріз. І мені не потрібно, щоб мене просто слухали – я хочу, щоб мене почули.
І якщо вже відносини – то справжні. Такі, які зв’яжуть нас куди сильніше, ніж порожні, нехай навіть і красиві, слова. Я не хочу чути від мого обранця всякі милі дурниці. Мені потрібен той, хто зможе мене не тільки вислухати, але і зрозуміти. Адже між цими двома поняттями величезна прірва. Адже слухати – справа нехитра, і на це здатний хто завгодно. А ось почути людину по-справжньому – о, це непросто. Це вимагає зусиль. Але лише це вміння по-справжньому з’єднує серця. Воно втягує в щось спільне – щось таке, що об’єднує лише вас двох. Слухаючи, ми мимоволі дивимося на себе чужими очима, дозволяючи словами цієї людини не просто вібрувати в наших вухах, але проникати в наші серця.
Мені не потрібен хтось, схожий на мене. Мені потрібен той, хто підійде до мене, як ключ до замка. А зустрічатися з кимось, хто схожий на мене, як написаний під копірку … це просто нудно. Я і так знаю, хто я така. І мені хочеться бути з кимось, зовсім на мене несхожим. З кимось таким, хто буде мене доповнювати саме тому, що ми дивимося на життя інакше. З тим, хто допоможе мені заглянути в такі куточки моєї душі, про існування яких я й не підозрювала. Ну посудіть самі – хіба це можливо з тим, хто схожий на мене?
Я не хочу, щоб хтось заради мене заспокоювався і ставав розсудливим – я хочу, щоб він захотів відправитися в божевільні і захоплюючі мандри разом зі мною. Від самого слова «розсудливим» у мене мороз по шкірі. Розсудливим? Навіщо? Заради чого?
Я завжди була дівчиною, не тільки здатною на великі мрії, але і вмію втілювати їх у життя. Так-так, я знаю, як взяти, здавалося б, неймовірну фантазію, і зробити її частиною навколишнього мене світу.
І тому для мене любов – це не будиночок з садком. Це нескінченні пригоди. Це пошуки такої людини, хто погодиться об’їхати разом зі мною півсвіту – а після і другу половину. Адже те, що мені хочеться полюбити, ще не означає, що я хочу відмовитися від усього того, що може мені запропонувати наш безмежний світ. Ні, любов повинна лише посилювати спрагу нового. Мені не потрібна рутина, мені потрібна пристрасть.
Я не хочу, щоб кожен мій день був схожий на попередній. Я не хочу вести з коханою людиною один і той же шаблонний розмова за вечерею вечорами. Я хочу такої пристрасті, щоб вона розпалила вогонь всередині мене. Я хочу поєднати свою долю з такою людиною, від якого моє серце буде завмирати в солодкому передчутті, і один дотик якого зможе наповнити мене світлом.
Автор: Zara Barrie
