Синдром самозванця – це явище, коли людині здається, що вона не заслужила свого успіху. «Мені просто пощастило!» «На моєму місці мав бути інший». «Скоро вони зрозуміють, що я не такий розумний, яким здаюся». Цей голос у голові – не совість. Це синдром самозванця.
Кому потрібен імунітет
Хороші новини – синдромом найчастіше хворіють лише дуже успішні люди. Ви покидаєте танцювальний паркет з думкою, що з тріском провалили конкурс, а збуджена публіка аплодує вам стоячи? Шалені овації – доказ вашого успіху. А сумнів у собі – доказ синдрому самозванця.
Погані новини – людям із цим синдромом важко усвідомити свою важливість. Вони переконують усіх, що «їм просто пощастило», воно «саме».
Науковці з’ясували, що 2 із 5 успішних людей вважають себе шарлатанами. Це було наприкінці минулого століття. Сучасні дослідження доводять, що більша частина людей час від часу страждає синдромом самозванця.
Синдром – це суб’єктивний фактор оцінки самого себе. Суб’єктивний і часто помилковий. Самозванці ніколи не розкажуть про невпевненість у собі друзям чи колегам. Вони намагаються це приховати. Але наспрадві таких людей легко помітити. Вони хочуть догодити усім, суперчутливі до критики, маніакально відповідальні та завжди серйозні. Люди з синдромом самозванця сприймають кожен виклик долі як перевірку. Тому дрібниць не існує. Але найбільш сумно те, що «обманщики» сприймають перемогу (велику чи маленьку) як талан, а поразку – як споконвічний фатум.
Чому успіх боїться невпевненості в собі
Сумнів – головна отрута. Вона знищує не лише можливість досягати нових висот, а й сам успіх, якщо він уже знайшов свого власника. Відомі особистості остерігаються синдрому самозванця, та позбутися його вдається не всім. Наприклад, акторка Меріл Стріп якось проговорилася, що взагалі не вміє грати свої ролі. Вона навіть не може сказати, що саме тримає її в кіноіндустрії. І це після того, як Меріл зіграла залізну леді в однойменному фільмі та Міранду Прістлі з «Диявол носить Prada».
Змусити внутрішній голос мовчати не так просто. Він постійно схиляє людину до того, щоб недооцінювати себе, применшувати свою значимість і відмовлятися від безтурботного життя. Синдром стає основною перешкодою для досягнення мети. Спочатку людина відчуває себе некомпетентною у тій чи іншій сфері, втрачає мотивацію рухатися вперед і починає боятися майбутнього. Згодом вона здобуває хронічне незадоволення своїми досягненнями, відчуває провину й дає негативну оцінку своїм перспективам. Особистість навмисне програмує себе на невдачі.
Як боротися
Крок 1 – змиритися. Шарлатан, обманщик, крутій, хитрюга – це можна сказати про кожного. Найголовніше – зрозуміти, що роль Брюса Всемогутнього вже зайнята. Треба позбутися набридливого переконання, що помилятися – це погано. Це нормально.
Крок 2 – вчитися. Не думайте про те, як стати найуспішнішим студентом у групі чи отримати «відмінно» з усіх предметів. Ефективніше зайнятися ділом − поглиблювати знання та вдосконалювати навички. Ви не ідеальні, проте можете стати трішечки кращими.
Крок 3 – позбутися перфекціонізму. Навчитися задовольнятися меншим. Не у всьому, звісно. Але якщо хороший фізик буде посереднім мистецтвознавцем – це вже щось. Не треба бути кращим за всіх і в усьому. Просто отримуйте задоволення від улюбленого заняття.
Крок 4 – дзвінок другу. Слід ділитися своїми переживаннями, прислухатися до думки близьких. Не варто ігнорувати слова десятків людей, які кажуть, що ви класний. Їх 10, а ви 1. Значить – ви дійсно класний.
Увага! Справжні самозванці без синдрому
Синдром самозванця є дуже поширеною проблемою, яка не лише призупиняє особистий розвиток кожної людини, а й блокує можливість насолоджуватися повсякденним життям. Але варто відрізняти синдром самозванця від спекулювання псевдовразливістю.
Студенти використовують цей синдром для того, щоб суперники перестали сприймати їх як конкурентів. Юні хитруни розповідають усім, які вони насправді дурники й невдахи. Таким чином можна приспати пильність суперників, а потім відправити останніх у нокаут.
Діагностувати в себе синдром треба дуже філігранно. Іноді поразка – це знак, що треба працювати краще, а інколи − лише твоя ілюзія.
Панацея існує – навчитися відрізняти дійсність від фантазії, сприймати критику й компліменти як 2 сторони однієї медалі.
Фото: stock-up, соцмережі.
Джерело : studway.com.ua