«Так от, у 2007 році, якщо не помиляюся, мені був 21 рік і працював я бухгалтером при медичній конторі. То робота, що складається з рейдів між тумбочкою з медичними картами й електронно-обчислювальною машиною, споглядання календаря з рибками і сидіння на телефоні в режимі очікування. Рятувався тим, що безперервно читав з екрана що-небудь із бібліотеки Мошкова. А застряг я там із простої причини − робота була вечірньою. А вдень був універ. Кращий, міський, державний, безкоштовний, даремний, безглуздий універ. Зрозуміло, звідти хотілося звалити, куди завгодно. І я шукав. І шукання моє було ще безглуздіше, ніж універ.
Проблема з пошуком чого-небудь полягає в тому, що ми намагаємося підійти до зовсім незнайомого явища, гіпертрофуючи його окремі, відомі нам другорядні елементи, без проникнення в суть. Це як вийти в поле, почати голосно іржати і чекати, що до тебе прибіжить кінь. У випадку із творчою роботою − це всі ці методичні розсилання резюме, збирання портфоліо, нові черевики на інтерв’ю і т.д. Але головне там не те, що в людини в резюме, а те, що вона має що сказати.
Усе змінилося, коли майбутня дружина, з якою ми тоді тільки з’їхалися, показала мені Actionscript. Для мене, людини, яка в житті не торкалася програмування, код виглядав так, ніби звичайна людська пропозиція і математична формула вирішили завести дитину. Це було цікаво. З цим хотілося якось пограти.
2 тижні потому я вже зробив свою першу саморобку − інтерактивний натюрморт із ящиками, де були музика, головоломки і схованки. І все це було сфотографоване на підлозі у спальні на мильницю, потім вирізане, відфотошоплене з моїм сміховинним знанням програми (не знав тоді ні шарів, ні масок), загнане у флеш, закодоване примітивними go-to-скриптами і вивішене онлайн на якомусь безкоштовному хостингу. Там були скриньки й медичні інструменти, пташині кістки та рибальські снасті, арабські чотки, закопчені ложки, єгипетські скарабеї, іржаві медалі часів громадянської війни в Китаї, гравюри, каштани, саморобний батіг і репродукція десь XV століття (не пам’ятаю кого). І на все це можна було подивитися ближче, а дещо навіть повернути.
Ще 2 тижні потому мене взяли дизайнером у веб-студію на Wall St. Я не мав ні освіти, ні портфоліо, був лише цей проект. Я пішов із медичного офісу, потім покинув і універ (що донині вважаю кращим рішенням у своєму житті). У тій студії я протримався, напевно, тижні 3, але це було вже неважливо. Потім була інша робота, потім ще одна. І місцями було до чорта страшно − братися за речі, про які не мав навіть найменшого уявлення, але інерції внутрішнього бажання зазвичай буває цілком достатньо. Бо врешті-решт усе впирається саме в це бажання − щось зробити, щось сказати. А диплом, портфоліо, резюме − це просто засоби доставки.
Зараз я роблю новий сайт для університету, з якого пішов менше ніж 10 років тому. Він буде, звичайно, не таким цікавим, як той, із ящиками, але теж нічого».
Фото: соцмережі.
джерело: студвей